С.Кам"янне)))

Описание

Ця група для тих, хто любить своє Село, для тих хто ніколи не забуває... За вікном прокидається ранок. Заспане сонце позолочує верхівки дерев, кидає на землю довгі тіні. Навколо тиша, лише голуби туркочуть у гаю. Воркочуть над рідним селом голуби, Вдивляються зорі у світ. Душею я рідне село полюбила – Єдине моє на весь світ. Важкі кришталеві краплини роси скочуються по листках, вмиваючи їх. Повисять якусь мить, як сережки, переливаючись на сонці, а потім падають додолу. Трава блищить під вранішнім сонцем. У повітрі пахне ароматом квітів, рідним домом і ще чимось прекрасним і таким знайомим. Це – моя Батьківщина. Колись була чудова пісня ( її ще співають у моїй родині) – „З чого починається Вітчизна?”. Розповідається в ній про ті прості речі,з яких складається вагоме і дуже важливе для кожного з нас слово – Батьківщина. Це і мамина пісня, і бабусина казка, і наші друзі, це і малюнок у нашому букварі, і величезна стара груша на городі. Для мене Батьківщина – це мама і тато, дідусь і бабуся, це рідна домівка і вуличка під скелею,це річка з такою чистою назвою - Яланець... „... З прадавніх часів несе цією землею, - пише в нарисі-есе „Промінь добра” Ю.О.Єненко, - свої тихі води до Лугані, а з нею до Сіверського Дінця, річечка з нехитрою назвою Яланець. З мосту- відкривається краєвид зеленої долини із старими вербами. По лівому берегу над річкою здіймаються скелясті кручі. Правий берег річки від самої води неспішно підіймається вгору, і аж біля обрію переходить у широкий степ з типовим представництвом Одеської флори і фауни. А перед річкою, над квітучим вишневим буйством де-не-де виступають дахи селянських домівок. Коли у надвечір’ї затихає потік на дорогах, у тих затінних садках можна почути, „ як хрущі над вишнями гудуть”. Ц е і є Кам"яне ". Так, це – Кам"яне, моє рідне село, таке красиве і квітуче в усі пори року – Село на нашій Україні, Неначе писанка село. Воно невелике, красиве і дуже затишне. Хати тут різні: і великі, і маленькі; і високі, і низенькі. Одні побілені, як у далеку давнину, а інші – по-сучасному оздоблені, але всі чистенькі, гарно прибрані, особливо – навесні. Біля кожної хати город, а далі – сад, в якому ростуть вишні, яблуні, сливи, груші... На деревах співають пташки і „гудуть хрущі”. Коло кожного двору – квітник, де цвітуть чорнобривці і ромашки, жоржини і васильки,і від цього скрізь розноситься духмяний аромат. Прекрасне моє село у будь-яку пору року. Іноді –радісне, іноді – сумне, іноді – веселе,іноді – похмуре, але, все ж таки, воно – моє, і для мене – найрідніше. Взимку тихе, ніжне і біле, ніби вкрите білою скатеркою. Весною повертаються з вирію птахи, розтає сніг, біжать струмочки – все немов прокидається після довгого сну. Влітку цвітуть квіти, співають пташки, сонечко гріє, все живе й радіє. А з приходом осені здається, що село знов починає готуватися до зимового сну. Я задоволена, що виросла саме тут, бо в Кам"яному народились і живуть мої батьки. Саме тут я зробила перші кроки у дит.садочок,розказала перші віршики. Тут щасливо пробігли дні мого дитинства. Під горою, над рікою, в нашім милім краю, Тут село моє рідненьке думкою витає. Під горбочком, у садочку, там моя хатина, А в хатині – тато,мама, вся моя родина. Я зі своєю родиною живу в мальовничому місці, яке ще в минулому столітті описав у своїй повісті „Сонячний промінь” Борис Дмитрович Грінченко, що майже сім років навчав наших пращурів, дарував їм яскравий промінь свого гарячого серця. „Слобода лежала у великій балці, - писав він, - а балкою протікала маленька степова річка, виляючи то туди, то сюди. Один бік тієї балки був положистий, а другий звивався високою, у кільканадцять сажень кручею. Дольня половина величезної скелі, припавши землею, поросла чагарями та невеличкими деревами, але горішня здіймалась високо та стрімко і то руділа, то сіріла своїм величезним камінням, а поміж їх вилася у холодку стежка; вона доводила аж до містка. Люблю тебе .Кам"яне)